Масова безпритульність дітей України в роки Голодомору-геноциду 1932–1933 рр.

Abstract

Мета статті. На основі комплексного аналізу архівних джерел, опублікованих документів і матеріалів, а також сучасних досліджень істориків, висвітлити явище масової дитячої безпритульності в Україні в роки Голодомору-геноциду, організованого російським комуністичним режимом у 1932–1933 роках. Проаналізувати діяльність органів держаної влади та створених ними комісій у наданні допомоги безпритульним дітям і подоланні цього трагічного соціального явища. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналізу і синтезу), спеціально-історичних (проблемно-хронологічного, історико-системного) методів та принципів науковості й історизму. Наукова новизна роботи полягає в тому, що автором вперше здійснено спробу системного аналізу організованих владою масової дитячої безпритульності й смерті в роки Голодомору-геноциду. Висновки. Можемо стверджувати, що практично вся діяльність державних органів щодо подолання масового голоду й безпритульності дітей та підлітків у роки Голодомору-геноциду 1932–1933 рр. зводилась до подолання вуличної безпритульності як соціального явища, шляхом вилучення дітей з вулиці, розміщення їх в непристосованих приміщеннях (майже не було інтернатних установ), повернення до родин, чи передачі на колективний та індивідуальний патронат. Лише частково такі заходи сприяли поліпшенню становища мізерної частини дітей, але докорінно вирішити цю проблему не могли. Окрім того, сталінський режим і не ставив перед собою таких першочергових завдань. Адже головною причиною зростання безпритульності були масовий голод селян України, спричинений його антилюдською політикою, спрямованою на ліквідацію українського селянства масовими репресіями й терором, пограбуванням продовольства, так званим розкуркуленням, що передбачало фізичне знищення селянина-господаря і його нащадків.

Цель статьи. На основе комплексного анализа архивных источников, опубликованных документов и материалов, а также современных исследований историков, осветить явление массовой детской беспризорности в Украине в период Голодомора-геноцида, организованного российским коммунистическим режимом в 1932–1933 гг. Проанализировать деятельность органов государственной власти и созданных ими комиссий в оказании помощи беспризорным детям в процессе преодоления данного трагического социального явления. Методология исследования основана на сочетании общенаучных (анализа и синтеза), специально-исторических (проблемно-хронологического, историко-системного) методов и принципов научности и историзма. Научная новизна работы заключается в том, что автором впервые предпринята попытка системного анализа организованных властью массовой детской беспризорности и смерти в годы Голодомора-геноцида. Выводы. Можем утверждать, что практически вся деятельность государственных органов по преодолению массового голода и беспризорности детей и подростков в период Голодомора-геноцида 1932–1933 гг. сводилась к преодолению уличной беспризорности, как социального явления, путем изъятия детей с улицы, размещение их в неприспособленных помещениях (отсутствие интернатных учреждений), возвращение к семьям или передачи на коллективный и индивидуальный патронат. Частично такие меры способствовали улучшению положения мизерной части детей, но в корне решить эту проблему не могли, кроме того сталинский режим и не ставил перед собой таких первоочередных задач. Ведь главной причиной роста беспризорности были массовый голод крестьян Украины, вызванный его античеловеческой политикой, направленной на ликвидацию украинского крестьянства массовыми репрессиями и террором, ограблением продовольствия так называемым раскулачиванием, которое предусматривало физическое уничтожение крестьянина-хозяина и его потомков.

The aim of the article. Based on a comprehensive analysis of archives, published documents, and materials, as well as current historical studies, the phenomenon of mass child homelessness in Ukraine during the Holodomor-Genocide which organized by the Russian communist regime in 1932–1933s is highlighted. The aim of the article is to analyze the activities of state authorities and their commissions in assisting homeless children in the process of overcoming this tragic social phenomenon. The research methodology is based on a combination of general scientific (analysis and synthesis), special and historical (problem-chronological, historical-systematic) methods and principles of scientificity and historicism. The scientific novelty of the study lies in the fact that the author first attempted a systematic analysis of the mass child homelessness and death caused by the authorities for the first time in the history of Ukraine during the Holodomor-Genocide. Conclusions. We can state that almost all of the activities of state authorities to overcome mass starvation and homelessness of children and adolescents during the Holodomor-Genocide of 1932–1933s consisted in overcoming street homelessness as a social phenomenon by removing children from the streets, placing them in unsuitable premises due to a lack of residential care facilities, returning them to families or placing them under collective and individual foster care. Such measures only partially served to improve the situation of a tiny proportion of children, but could not address the issue fundamentally, since it was not a primary concern of the Stalin’s regime itself. After all, the main reason for the growth of homelessness was the mass starvation of the Ukrainian peasants caused by his anti-human policy of liquidating the Ukrainian peasantry through mass repression and terror and plundering food by the so-called “dekulakization”, which implied the physical destruction of the peasant and his descendants and further enslavement of those who remained, and driving them into collective farms.